Дуже цікавий, хоча дещо різкий погляд на таке слово як «свято».
Свято на могилі чи я б вона не була, чи це взагалі можливо?
Те що Мова – це не просто фонетичне кодування певних предметів чи явищ. А це ще й підсвідомий вплив на формування ментальності народу знають усі.
У Росії не задумуються, чому у них правда – „подноготная”, а разговор – „откровенный”. А це все звідти, з глибини московитського рабства і нелюдських катувань, коімі так славилася завжди земля московська. Знайомі москвичі подивилися псевдоісторичний лубок Лунгіна „Царь” і були шоковані елементами отої лубочної жорстокості на екрані. То режисер явно перегнув, - вирішили вони. Тіпа – митець не може без гротеску. Коли я їм спробував пояснити, що „митець” облагородив і царя, і всю епоху більше всякої міри, зобразивши дитячий мультик а не опричнину, вони напряглися і явно вирішили, що з Києва приїхав злобний русофоб, якого квасом не годуй – дай поклєвєтати на „святую московскую русь”от ще: яка різниця між „праздником” і „святом”? Начебто, одне й те ж, але у Росії для цього поняття базовим є „праздность”, а у нас мусять бути присутні елементи святості.
На фото – типовий празднік, влаштований русміром на Савур-могилі. Приїхали місцеві мешканці, з дітьми. Вони – празднують. Там, де тільки декілька днів, як прибрали трупи, ходять мужики з пивасом. Ви собі можете уявити подібне на Інститутській? Я не можу.
